Переклад з грецької по «Ἁγίου Πορφυρίου Καυσοκαλυβίτου, Βίος καί Λόγοι»
Преподобний Порфирій Кавсокаливіт (Евангелос Байрактаріс) — один із найшанованіших старців у Греції. Це незвичайна людина з яскравим і неповторним життєвим шляхом. Старець мав дар безперервної молитви, а однією з головних його чеснот була смиренномудрість. Святий поважав свободу людини, до будь-кого ставився як до особистості та всім по-дружньому намагався допомогти, але він часто повчав людей просто своїм прикладом. Багато порад святого мають особистий характер. Слова старця є дуже прості, але глибокі та відразу підкорюють серця. Вони були записані на магнітофон двома духовними чадами старця, Феоліпти та Феофроні нині сестрами монастиря Хрисопігіс на Криті, а згодом ці слова були розшифровані та видані грецькою, а також перекладені на інші мови.
Моліться Богові зі спраглістю
та любов'ю, в тиші, з лагід-
ністю, м'яко, без вимагання
Сам Господь навчить нас молитви
Людина шукає на небі радості та щастя. Вона шукає вічного далеко від усіх та від усього, хоче знайти радість у Богові. Бог — це таїнство. Це мовчання. Він є безмежний, Він — це все. Прагнення душі до неба має весь світ, усі шукають чогось небесного. До Нього звернено все існуюче, навіть і несвідомо.
До Нього весь час звертайте свій розум. Полюбіть молитву, бесіду з Господом. Все полягає у любові, прагненні до Господа, Нареченого Христа. Станьте гідними любові Христової. Щоб не жити у темряві, поверніть перемикач молитви, щоб Божественне світло прийшло у вашу душу. У глибині вашого буття з'явиться Христос. Там, у глибині, Царство Боже. «Ца́рствiе Бо́жiе вну́трь ва́съ е́сть»1.
Молитва відбувається лише у Святому Дусі. Він вчить душу, як молитися. «О че́сомъ бо помо́лимся, я́коже подоба́етъ, не вѣ́мы, но Са́мъ Ду́хъ хода́тайствуетъ о на́съ воздыха́нiи неизглаго́ланными»2. Нам не потрібно докладати ніяких зусиль. Звертаймося до Бога як смиренні раби, благальним та прохальним голосом. Тоді наша молитва буде угодна Богові. Будемо з благоговінням стояти перед Розіп'ятим і говорити: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя»3. Цим усе сказано. Коли розум людини спонукається на молитву, тоді миттєво приходить Божествена благодать. Тоді людина стає благодатною та на все дивиться іншими очима. Все полягає у тому, щоб полюбити Христа, молитву, повчання. Візьмімо мільйон і поділімо його на шматочки: зусилля людини — це одна мільйонна частина.
До молитви душу необхідно підготувати молитвою. Молитва для молитви. Послухайте, про що молиться священик таємно, під час читання Апостола на Божественій Літургії: «Возсия́й в сердца́х на́ших, Человеколю́бче Го́споди, Твоего́ богове́дения нетле́нный све́т, и мы́сленная на́ша отве́рзи о́чи во ева́нгельских Твои́х пропове́даний разуме́ние, вложи в на́с и блаже́нных Твои́х за́поведей стра́х, да плотски́я по́хоти вся́ попра́вше, духо́вное жи́тельство про́йдем, вся́ я́же ко благоугожде́нию Твоему́ и му́дрствующе и де́юще. Ты́ бо еси́ просвеще́ние ду́ш и теле́с на́ших, Христе́ Бо́же, и Тебе́ сла́ву возсыла́ем, со Безнача́льным Твои́м Отце́м и Всесвяты́м, и Благи́м, и Животворя́щим Твои́м Ду́хом, ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в»4.
Ми входимо в молитву, не усвідомлюючи цього. Ми також маємо перебувати у відповідному оточенні. Спілкування з Христом, бесіда, повчання, співи, лампадки, ладан — все має відбуватися у відповідному оточенні, щоб усе було просто, «въ простотѣ́ се́рдца»5. Читаючи з любов’ю псалми, послідування, ми, не розуміючи, стаємо святими. Ми втішаємося з Божественних слів. Ця втіха, ця радість — результат наших зусиль, щоб легко увійти в атмосферу молитви, підігріти її, як ми говоримо. [Готуючись] ми можемо уявити приємні краєвиди, які ми бачили. Ці зусилля є ніжними, безкровними. Але ми не повинні забувати про те, що сказав Господь: «безъ Мене́ не мо́жете твори́ти ничесо́же»6.
Сам Господь навчить нас молитви. Ми не навчимося цього самі, і ніхто інший не навчить нас. Не говорімо: «Я зробив стільки поклонів, тепер благодать мені забезпечена», але просімо того, щоб у нас засяяло нетлінне світло Божественного пізнання і відкрило наші духовні очі, для розуміння Його божественних словес.
Таким чином ми непомітно для себе полюбимо Бога без натуги, зусиль та подвигу. Те, що важко для людей, для Бога є дуже легким. Ми полюбимо Бога раптово, коли нас відвідає благодать. Якщо сильно полюбимо Христа, то молитва йтиме сама собою. Христос постійно буде в нашому розумі та в нашому серці.
Проте, щоб залишитися в цьому стані та не втратити його, потрібні Божественні ревнощі, полум'яні, Божествена любов до Христа. Любов, адресована Всевишньому. Люблячий, тобто Бог, жадає улюбленого, а улюблений бажає досягти Люблячого. Люблячий любить улюбленого Божественою та досконалою любов’ю. Бог, Котрий любить людину, є безкорисливий.
Вища любов до Бога виражається як подяка. Нам необхідно любити, це не обов'язок, але необхідність подібна до їжі. Часто ми наближаємось до Бога через потребу, коли нам потрібна опора, оскільки нас не задовольняє ніщо довкола, і ми відчуваємо самотність.
Щоб Христос увійшов всередину нас, серце наше повинно бути чистим
Божественна благодать навчає нас усвідомлення нашого боргу. Щоб її залучити, потрібна любов, спрага. Божественна благодать хоче Божественої спраги. Любові достатньо, щоб привести нас до відповідної «форми» для молитви. Христос Сам увійде й оселиться в нашій душі, якщо тільки знайде певні приємні для Нього речі: доброзичливість, смиренність та любов. Без цього неможливо сказати: «Ки́ріе Іису́ Христе́, еле́й со́н ме»3.
Наприклад, у нас є радіоприймач. Коли налаштування стоїть на позначці «1», скажімо, де багато радіостанцій, тоді приймає краще. На позначці «2» не так багато радіостанцій і чутність гірша. На позначці «3» чути ще менш. Те саме відбувається й у спілкуванні з Богом. Коли душа налаштована на позначку «1», спілкування проходить дуже добре. Це, звичайно, можливо за двох основних умов: любові та смиренності. За цих умов душа спілкується з Богом, чує Його голос, приймає Його слово, отримує силу та Божествену благодать, перетворюється. Вона звертається до Бога лагідно та невимушено. Коли любові та смирення менше — позначка «2» — тоді спілкування з Божественним гірше. А коли душа перейде на позначку «3», тоді спілкування зовсім погане, тому що душа сповнена пристрастей, ненависті, ворожнечі і не може піднестися.
Щоб Христос явився всередині нас, коли ми закликаємо Його в молитві «Го́споди, Іису́се Христе́», серце наше має бути чистим, повинно бути вільним від будь-якої перешкоди, вільним від ненависті, від егоїзму, від злості. Потрібно, щоб ми любили Його, а Він нас. Але якщо ми маємо щось гідне засудження, то тут знову треба вдатися до якоїсь таємниці. І ця таємниця в тому, щоб попросити прощення або сказати про те духовнику. Для всього цього потрібна, як ми сказали, смиренність. Якщо, виконуючи заповіді Божі, ти узгоджуєшся з ними і не маєш докорів сумління, а відчуваєш внутрішній мир і робиш добрі справи, то лагідно входиш у молитву, не помічаючи цього. Тоді ти просто чекаєш, потроху, поки прийде благодать.
У всьому, що відбувається, докоряйте самим себе. Моліться зі смиренням, не виправдовуйтеся. Бачите, наприклад, суперництво з протилежного боку? Моліться з любов'ю, щоб ви могли кинути на суперництво любов. Чуєте на себе наклеп? Моліться. Будьте обережні, адже навіть «молва́ ропта́нiй не кры́ется»7. Найменше нарікання на ближнього впливає на вашу душу, і ви не можете молитися. Коли таку душу знаходить Святий Дух, то не наважується наблизитися.
Просімо Бога, щоб у нашому
житті виповнилася Його воля
Наші молитви не бувають почуті, тому що ми не є гідні. Потрібно стати гідним, щоб молитися. Ми є негідні, бо не любимо свого ближнього, як самого себе. Сам Христос говорить: «А́ще у́бо принесе́ши да́ръ тво́й ко олтарю́ и ту́ помяне́ши, я́ко бра́тъ тво́й и́мать нѣ́что на тя́: оста́ви ту́ да́ръ тво́й предъ олтаре́мъ и ше́дъ пре́жде смири́ся съ бра́томъ твои́мъ, и тогда́ прише́дъ принеси́ да́ръ тво́й»8. Піди найперше примирись із братом твоїм, попроси пробачення, щоб стати гідним. Якщо цього не станеться, то не зможеш молитися. Якщо ти негідний, то не зможеш зробити нічого. Коли все владнаєш і приготуєшся, тоді йди і принеси дар свій.
Гідними стають ті, хто бажає і прагне стати Христовими, хто вдається до волі Божої. Не мати своєї волі має велику цінність, це все. Раб не має власної волі. Відсікання своєї волі можна досягти одним простим способом: люблячи Христа і дотримуючись Його заповідей. «Имѣ́яй за́повѣди Моя́ и соблюда́яй и́хъ, то́й е́сть любя́й Мя́: а любя́й Мя́ возлю́бленъ бу́детъ Отце́мъ Мои́мъ, и А́зъ возлюблю́ его́, и явлю́ся ему́ Са́мъ»9. Потрібний подвиг. Нам належить боротися проти «мiродержи́телемъ тмы́ вѣ́ка сего́»10. Ми повинні битися з рикаючим левом11. Не можна допустити, щоб у боротьбі переміг вселукавий.
Для цього потрібні сльози, покаяння, молитва, милостиня, прохання, що супроводжується довірою Христу, а не маловірством. Тільки Христос може врятувати нас від гнітючої самотності. Молитва, покаяння та милостиня. Дайте бодай склянку води, якщо у вас немає грошей. І знайте, що чим більше ви освячуєтесь, тим більше почуті є ваші молитви.
Не шантажуймо молитвою Бога. Не просімо у Бога позбавити нас від чогось, хвороби тощо, або вирішити наші проблеми. Але просімо у Нього сили та допомоги, щоб перенести все. Як Він з благородством стукає у двері нашої душі, так і ми благородно просімо того, чого бажаємо. І якщо Господь не відповідає, припиняймо просити про те. Коли Бог не дає нам те, чого ми так наполегливо просимо, Він має свою причину. Бог також має свої «таємниці». Якщо ми віримо в Його добрий промисел, якщо віримо в те, що Йому відомо геть усе в нашому житті і Він завжди хоче добра, чому би нам не проявити довіру? Молімося просто й тихо, без пристрасті і вимагання. Ми знаємо, що минуле, сьогодні та майбутнє — все відомо, оголене та відкрито перед Богом. Як говорить апостол Павел: «...нѣ́сть тва́рь неявле́на предъ Ни́мъ, вся́ же нага́ и объявле́на предъ очи́ма Его́»12. Не наполягаймо: зусилля приносить зло замість добра. Не намагаймося придбати те, чого ми бажаємо, але залишімо це на волю Божу. Бо чим більше ми ганяємося за чимось, тим далі воно віддаляється. Отже, необхідні терпіння, віра та спокій. І якщо ми забудемо, то Господь ніколи не забуває, і якщо це нам на користь, Він дасть нам те, що потрібно і коли потрібно.
У молитві просімо лише спасіння нашої душі. Хіба не сказав Господь: «Ищи́те же пре́жде Ца́рствiя Бо́жiя и пра́вды Его́, и сiя́ вся́ приложа́тся ва́мъ»13? Легко, найлегшим чином Христос може дати нам, чого бажаємо. Подивіться на таїну. Таїна полягає в тому, щоб анітрохи не тримати в розумі прохання чогось конкретного. Таїна в тому, щоб безкорисливо запитувати нашого поєднання з Христом, не говорячи: «Дай мені оце чи оте...». Досить сказати: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя». Богові немає потреби дізнаватися в нас, чого ми потребуємо. Він знає про все це незрівнянно краще за нас із вами, і подає нам Свою любов. Завдання полягає в тому, щоб відповісти на цю любов молитвою та дотриманням Його заповідей. Просімо, щоби була Божа воля. Це найкорисніше, найбезпечніше для нас і для тих, про кого ми молимося. Христос все нам подасть удосталь. Коли є хоч би трохи егоїзму, не буває нічого.
Ми повинні йти до Бога тільки
в простоті та невинності серця
Коли наші стосунки з Христом абсолютно довірливі, ми щасливі та радісні. Перебуваємо в райській радості. Це таємниця. І тоді ми волаємо з апостолом Павлом: «Мнѣ́ бо е́же жи́ти, Христо́съ, и е́же умре́ти, приобрѣ́тенiе [е́сть]14. І «живу́ же не ктому́ а́зъ, но живе́тъ во мнѣ́ Христо́съ»15. О, що це таке! Божевілля! Все треба робити просто, лагідно.
Ми повинні йти до Бога тільки в простоті та невинності. Що говорить премудрий Соломон? Потрібна простота. «Му́дрствуйте о Го́сподѣ въ благосты́ни и въ простотѣ́ се́рдца взыщи́те его́: я́ко обрѣта́ется не искуша́ющымъ его, явля́ется же не невѣ́рующымъ ему́»16. Простота — це святе смиріння, тобто абсолютна довіра до Христа. Віддаймо Христу все своє життя. Ми говоримо за Божественною літургією: «...весь живот наш Христу Богу предадим»17. І в іншому місці: «Тебе предлагаем живот наш весь и надежду, Владыко человеколюбче, и просим, и молим, и мили ся деем»18.
Багато років тому до мене приходив владика поговорити. Ми говорили про молитву. Я питаю його:
— Що означає молитися «в простоті серця та невинності»?
— З простотою.
— Ти розумієш це, Преосвященний?
— Розумію.
— А я не розумію, це таїнство. Це буває Божественною благодаттю.
— Та й я не розумію, — говорить він мені. Дякую, що сказав мені, що лише з Божественною благодаттю можна зрозуміти і досягти простоти та невинності.
Так і подвизайтесь у духовному житті, просто, лагідно, без насильства. Простота і м'якість - це найсвятіший спосіб духовного життя, але неможливо навчитися його зовні. Він має таємно увійти в тебе, щоб ваша душа була охоплена цим з благодаті Божої. Однак часто, коли ми хочемо цього досягти, про це дізнається супротивник і створює нам перешкоди. Виконуйте слова: «Да не увѣ́сть шу́йца твоя́, что́ твори́тъ десни́ца твоя́»19. Коли ти цього прагнеш, коли шантажуєш Бога, нічого не приходить. Прийде оно «въ де́нь, въ о́ньже не ча́етъ, и въ ча́съ, въ о́ньже не вѣ́сть»20. У цьому є таїнство: я не можу вам це пояснити. Як сталося зі мною на Патмосі.
Коли втратите Божественну благодать, не робіть нічого. Продовжуйте своє життя і свій подвиг просто, спокійно, доки не прийде любов, прагнення [Христа] та спраглість за Христом. І тоді все піде добре. І тоді благодать наповнює вас, і ви радієте. Служби — це таїнство. Віддайтеся їм, і благодать Божа прийде таємно.
Ключ до духовного життя – молитва
Моліться Богові з розпростаними руками. Це — таємниця святих. Тільки-но вони простягали руки, Божественна благодать відвідувала їх. Отці Церкви найдієвішою вважали монологічну молитву: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя». Ключ до духовного життя – молитва. Молитви ніхто не може навчити, ні книги, ні старець, ніхто. Єдиним учителем є Божественна благодать. Якщо я розповім вам, що мед є солодкий, що він пливкий, він такий і такий, то ви не збагнете, доки не скуштуєте його. Те саме і в молитві, якщо я вам скажу, «що це так і так, відчуваєш так» і так далі, то ви не зрозумієте і не будете молитися, «то́чiю Ду́хомъ Святы́мъ»21.
Тільки Дух Святий, тільки Божа благодать може надихнути на молитву. Молитися нескладно, але молитися правильно не зможете, бо опирається наше старе «я». Якщо не увійдете в атмосферу благодаті, то не зможете молитися. Бо ледве почувши образливе слово, ви засмучуєтеся, а як тільки вам скажуть добре слово, радієте і сяєте? Цим ви показуєте, що не готові, що не маєте умов. Щоб прийшла Божественна благодать, необхідні умови: любов і смиренність, інакше створюється перешкода. Щоб увійти в цю «форму», почніть з послуху. Спочатку потрібно вдатися до послуху, щоб прийшла смиренність. Бачачи смиренність, Господь посилає Божественну благодать, а потім молитва приходить сама, без зусиль. Якщо ви не виконуєте послуху і не маєте смиренності, молитва не приходить, і з'являється ще й небезпека омани (прелесті)22. Готуйтеся потихеньку, тихо-лагідно, не поспішаючи моліться в розумі. А що в розумі, те й у серці.
Коли приходить благодать, говориш ім'я «Христос»
і наповнюється розум, і наповнюється серце
Молитися можна лише за допомогою Божественої благодаті. Жодна молитва не може відбутися без Божественої благодаті. Згадайте Премудрість Сирахову: «прему́дростiю бо рече́на бу́детъ хвала́, и Госпо́дь благопоспѣши́тъ е́й»23. Тобто лише той, хто має Божественну премудрість, може як слід прославити Бога. І лише Господь дає для цього благодать. Коли приходить благодать, коли приходить любов, тоді говориш ім'я «Христос» і наповнюється розум, і наповнюється серце. Ця любов, ця спраглість має ступені. Коли живеш цією любов'ю, бажаєш здобути духовне не тільки, коли не спиш, але й уві сні. Рухайся в любові. З любов'ю до Бога виконуй труд, кожен свій труд. Відчуй любов, вдячність Богові, не маючи думок про те, щоб досягти успіху в чомусь. Гідно учиняй молитву з душевною лагідністю, з любов'ю, з бажанням, і тоді вона не буде видаватися тобі стомливою, подібно до того, коли ти говориш «мамо моя, тату мій» відчуваєш повний спокій.
Отже, не потрібне зусилля, щоб здобути молитву. Не говори: «Я буду подвизатися, щоб здобути молитву і заробити рай». Не думай, що на небі ти отримаєш у сто разів більше. Молись без розрахунку, без прихованого корисливого наміру не для того, щоби щось придбати. І якщо зробиш навіть тисячу поклонів, щоб увійти до раю, це не має гідності. Роби це з любові, навіть якщо Бог захоче помістити тебе в пекло, то нехай робить, що хоче. Це означає безкорисливість. Не варто робити сто поклонів і нічого не відчувати. Краще зроби лише двадцять поклонів або п'ятнадцять, але з почуттям і любов'ю до Господа, згідно з Його Божественними заповідями. Так поступово йдуть пристрасті, відступають гріхи, і ми тихо-лагідно, без надмірних наших зусиль входимо в молитву. Але якщо ти порожній, що означає, що в тебе немає любові, то хоч поклони роби, молитви пуття нема. І коли з якоїсь причини приходиш у розчуленість, не втрачай зручного моменту для молитви, і тоді поступово це стане твоїм власним досвідом. Коли досягнеш успіху, тоді молитва вже не буде молитовними словами, чутними у розумі, але чимось іншим. Це те, що відчуваєш у собі, але без твого зусилля. Це і є Божественна благодать, яку дарує тобі Христос.
Розчуленість — це священна пристрасть, що приходить без самопримусу. Я все пояснюю Писанням: «но еди́нъ от во́инъ копiе́мъ ре́бра Ему́прободе24, и а́бiе изы́де кро́вь и вода́»25. Він пронизав списом і зробив рану. Цей корінь має слово «κατάνυξη», (розчуленість) — від дієслова «νύσσω», «κατανύσσω»26, (колоти, вражати). Послухайте мене: дієслово «κατάνυξη» означає ножем «завдавати численних ран». Коли йдеться про душу, то дієслово «κατανύττομαι» (уражати) означає «вражатися любов'ю Божою». «Κατατιτρώσχω» що означає? «Уязвлена твоею любовію есмъ аз»27. «Закля́хъ вы́, дще́ри Иерусали́мскiя, въ си́лахъ и въ крѣ́постехъ се́лныхъ: а́ще обря́щете бра́та моего́, возвѣсти́те ему́, я́ко уя́звлена любо́вiю а́зъ е́смь»28. Тобто наречена, яка розшукує свого нареченого Христа, говорить: «Я вражена любов'ю до Нього. Як забути про Нього? Як мені жити без Нього? Я глибоко страждаю, коли Він далеко». Значить, розчуленість — це глибокий біль. Свята пристрасть.
Візьмімо образ із людського життя. Закоханий не може жити далеко від улюбленого обличчя, йому не потрібно переносити обличчя з розуму в серце, але як тільки він побачить свою кохану, тріпотить його серце. А коли вона далеко від нього, він думає про неї, і знову тріпочеться йому серце. Йому не потрібно витрачати жодних зусиль. Так і з Христом. Але там, звичайно, все Божественне; Божественні ревнощі, не тілесні, Божественна любов. Вона спокійна, але більш напружена, глибша. І як при природній любові страждаєш, коли не бачиш любої людини, так страждаєш і тут. Але як перебуваєш поряд з улюбленою страждаєш від любові та плачеш, так і тут страждаєш від любові та, не помічаючи того, розчиняєшся в сльозах любові, розчулення, радості. Це є розчуленість. Однак сльози не завжди є цьому ознакою. Часто це жіночі слабкості.
Тримаймо лагідно у своєму
розумі Христа, творячи молитву
Розумна молитва буває лише в того, хто отримав благодать Божу. Не можна молитися з думкою: «Я навчуся її, я досягну її», тому що так ми можемо прийти до егоїзму та гордості. Необхідний досвід, прагнення, але і розсудливість, обережність та мудрість, щоб молитва стала чистою та богоугодною. Один лише помисел, «я досяг успіху», псує все. Чим нам пишатися? У нас немає нічого свого. Ці питання тонкі.
Моліться, не формуючи у своєму розумі образів. Не уявляйте Христа. Отці наголошують, що молитися треба не створюючи образів. Маючи образ, легко впасти в оману, бо в цей образ може втрутитися інший образ. Через можливе втручання лукавого ми втратимо благодать.
Молитву потрібно учиняти в собі розумом, а не вустами, щоб не сталося розсіювання, щоб розум не блукав то там, то тут. Обережно ми помістимо у свій розум Христа, говорячи тихо-лагідно: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя». Не думайте ні про що, крім слів: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя». Нічого іншого. Нічого. Моліться спокійно, з відкритими очима, щоб не було загрози від мрій та омани, моліться з увагою та вірністю до Христа. Творіть молитву лагідно та не безперервно, але коли є настрій і стан розчулення, що є даром Божественної благодаті. Без благодаті людина сама себе гіпнотизує та може впасти у видіння світла, оману і розлад.
Нехай молитва не буде примусом. Тиск може викликати в нас реакцію та завдати шкоди. Багато хто стали хворими, родячи це під тиском. Щось відбувається, звичайно, коли ми вичавлюємо молитву, але це нездорове явище. Не використовуйте штучні способи. Немає потреби ні в маленькому ослінчику, ні в нахилі голови, ні в заплющуванні очей. Багато говорять: «Сядь на маленький ослінчик, пригнися, стиснися й зосередься». Та де там... Спробуйте, побачите. Немає потреби якось по-особливому зосереджуватися, щоб молитися. Не потрібно жодних зусиль, коли маєш Божествену любов. Де б ви не знаходилися, на лавці, на стільці, в автомобілі, скрізь, на вулиці, у школі, в офісі, на роботі можете молитися «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя» м’яко, без натиску, без напруги. Не прив'язуйтеся до місця. Все в ревнощах до Христа. Якщо ваша душа повторює з поклонінням ці п'ять слів: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя», не зможете насититися. Це ненаситні слова! Все своє життя повторюйте ці слова. Вони приховують стільки соків!
Тримайте свій розум у Богові і серце
спонтанно підстрибне від радості
Послухайте, я вам розповім, що зі мною сталося кілька днів тому. Сюди зі Святої Гори прибув один чернець, який займається розумною молитвою. Тож він мені говорить:
— Як ти молишся? Сидиш на низькому ослінчику, схиляєш голову і зосереджуєшся?
— Ні. Я у розумі говорю слова «Го́споди, Іису́се Христе́...» чисто і з увагою до слів. «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя... Го́споди, Іису́се...» - так я учиняю подумки та звертаю увагу лише на слова.
— Старче, ти не добре говориш, багато плутанини говориш. Розум повинен перебувати в серці, тому вона й називається «сердечною молитвою».
— Скажу тобі щось інше. Іноді, коли мені траплялася спокуса, я згадував ікону Розіп'ятого Христа з прибитими руками і ногами, по яких стікає кров, у терновому вінці, що пронизує Його чоло, і я, схиливши коліна біля Його ніг, говорив Йому: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя».
— І ти не поміщав розум у серці?
— Ні, — говорю йому.
— Ти в омані, — говорить він мені. Розум має бути в серці, тому вона називається «сердечною молитвою». Омана!
Він зібрався йти.
— Старче, кажу йому, послухай мене. Коли я вимовляю молитву в розумі, іноді радість посилюється, і коли посилюється моя радість при словах «Го́споди, Іису́се Христе́...» я відчуваю, як розум стрибає радістю разом із серцем. Тобто я відчуваю, як мій розум сходить у серце, і там я відчуваю всю цю радість, вимовляючи молитву. Я починаю і потім мій розум сам йде, коли приходить радість.
— О, так, воно і є! — говорить мені. Пробач мені, що я сказав «омана».
Розумом ми думаємо. Серце не думає. Тримайте свій розум у Богові і серце спонтанно підстрибне від радості. Воно переповнене. Щоб Христос увійшов у серце, ви повинні полюбити Його. Щоб полюбити Його, Він повинен спочатку полюбити вас. Бог спочатку має пізнати нас, а потім ми. І Він прихилиться до вас, якщо ви перші попросите цього у Нього. Щоб Він полюбив вас, ви повинні бути гідними. Щоб стати гідними, ви повинні підготуватися.
Перш за все, відкиньте користолюбство. Молитва має бути безкорисливою. Все треба робити таємно, безкорисливо. Тобто не думайте, що, якщо ви зосередите розум, благодать прийде в серце і воно застрибає. Не моліться з таким розрахунком, але моліться просто й зі смиренністю. Завжди дивіться на славу Божу. Що я вам розповідав про солов'я? Він співає, його ніхто не бачить. Такими і ви будьте безкорисливими. Навчиться служити Богу таємно.
Але будьте обережні! Як ми сказали, «да не увѣ́сть шу́йца твоя́, что́ твори́тъ десни́ца твоя́»29. Нехай не помічає цього наше зле «я». Живіть у раю, і нехай наша зла людина не знає про це і не заздрить цьому. Не забувайте, що у супротивного є заздрість.
Підготовка також полягає у тому, щоб навчитися дотримуватися Божих заповідей. Позбавтеся від пристрастей, осуду, гніву тощо, м'яким способом. Інакше говорячи, не бийте прямо по злу, але, зневажаючи пристрасть, звертайтеся з любов'ю до Бога. Займайте себе піснеспівами, тропарями святих, мучеників та псалмами Давида. Вивчайте Святе Письмо та Отців Церкви. Так душа ваша душа очиститься, освятиться, обожиться і буде готова слухати Божі послання.
Благодать відвідуватиме вас поступово. Ви увійдете в радість. Почнете жити у мирі, і тоді зміцнитеся Божественною благодаттю. Не гніватиметеся, не нервуватимете, не ображатиметеся, не засуджуватимете, всіх сприйматимете з любов'ю. Ви отримаєте те, про що говорить апостол Павел: «Любы́ не превозно́сится... не безчи́нствуетъ... не ра́дуется о непра́вдѣ, ра́дуется же о и́стинѣ: вся́ лю́битъ [покрыва́етъ], всему́ вѣ́ру е́млетъ, вся́ упова́етъ, вся́ терпи́тъ. Любы́ николи́же отпа́даетъ»30. Молитва очищає душу і тримає розум. Найдосконаліша справа відбувається у святилищі душі людини, яка закрита герметично і відома лише Богу. Так ми бачимо щось надзвичайне: людей, які перетворюються на дітей Божих, навіть якщо вони досягли глибин свого падіння.
А я, бідолашний і нещасний докладаю таких же зусиль. Я не аналізую молитов відкрито, але молюся таємно. Розумієте? Приходить Божа благодать і впливає на вас. Вона подає свіжість, благодать вам і тим, з ким ми разом живемо, з ким ми разом трапезуємо, з ким ми розмовляємо, з ким ми молимося і до кого ми просто звертаємося. Розумієте? Лише неуважна людина, «товстошкіра» людина, яку молитва не змогла зворушити, залишається чужою до благодаті. Моліться, щоб Бог дав вам потаємне. Є багато чого, що ми не знаємо. Скажи Христу: «Що хочеш Ти, що хоче Твоя любов, Господи». Він буде вести вас. Дивіться на Нього.
Розумна молитва не обходиться
без духовного наставника
Займатися винятково розумною молитвою необхідно під керівництвом духовника. Розумна молитва не обходиться без духовного наставника. Є небезпека, що душу буде введено в оману. Потрібна увага. Він навчить вас, коли молитися, тому що без своєчасності є небезпека побачити вороже світло, впасти в оману й затьмаритися розумом, тоді людина дичавіє, змінюється її зовнішній вигляд тощо. Це роздвоєння особистості. Бачите, як створюється омана? Однак якщо просуватиметеся в молитві за порадою старця, то побачите справжнє світло.
Духівник має бути досвідченим у розумній молитві. Якщо він сам молиться механічно і не відчув молитви з Божою благодаттю, то не може сказати іншому, як молитися. Звичайно, він скаже те, що прочитав у книгах і те, про що говорять отці. Цілі книги написані про молитву. Скільки людей їх читає, але ніхто не вміє молитися. Ти скажеш: «Ми читаємо їх, дізнаємося про спосіб молитви, готуємось, Бог благословляє нас і посилає Свою благодать, і ми їх розуміємо». Так, але це таїна. Молитва — це таїна і передусім розумна молитва.
Страшну оману може створити розумна молитва. Зазвичай молитви ми вимовляємо певною мірою своїм розумом. Ми просто вимовляємо і наші вуха чують; вони мають інший лад. Але розумна молитва – це щось інше. Щось інше, якщо в розумі спалахне порив не від доброго твого «я», а від іншого, від егоїстичного, тоді звичайно почнеш бачити світло, але не світло Христове, безперечно почнеш відчувати лжерадість. Але у своєму зовнішньому житті, у стосунках ти будеш більш диким, більш сердитим, більш запальним та більш тривожним. І ось ознака оманеного. Оманений не погоджується з тим, що він в омані. Він фанатик і робить зло. Так буває і з ревнителями, але ревнощі у них не по розуму. Послухайте один приклад.
Старець, святий Макарій, йшов на якесь свято зі своїм послушником. Послушник йшов попереду. Він був ще початківцем і мав ревність початківця. Отже, дорогою він зустрічає ідолопоклонника, язичницького жерця. [Послушник] лихословив йому, сказав:
— Куди ти йдеш, навіжений?
Тоді жрець розлютився і побив його та залишив майже непритомним.
Через деякий час він зустрічає Cтарця. Авва Макарій, будучи Богоносцем, як тільки побачив його таким схвильованим, сказав йому:
— Чоловіче Божий, куди йдеш?
Той, лише почувши такі слова, полагіднішав, різко зупинився і говорить:
— Слово твоє мене зласкавило.
— Так, — говорить йому отець Макарій,
— Бачу, що ти біжиш, але не знаєш, куди біжиш.
Але він сказав це зі смиренною та братерською любов’ю.
Ідолослужитель говорить:
— Слова твої, коли говориш, відкривають моє серце, до речі, один тут зовсім недавно сказав мені всупереч - і я сильно побив його.
Святий Макарій так гарно почав до нього говорити, що він потихеньку змінив свою віру, став ченцем і отримав спасіння. Добрим звичаєм він передав добрий дух. Він передав нетварну енергію, яка ввійшла в душу ідолослужителя. А інший, його послушник, передав йому дух гніву, дух збентеження, що мав у собі.
Бачите, що таке омана? Коли в тебе є старець, тоді омана не страшна. Коли ти маєш доброго, богоносного старця, тоді вчишся таємниці молитви. Ти молишся разом зі старцем і потихеньку починаєш входити в духове життя, і дізнаєшся, як молиться старець. Він не може тобі сказати: «Роби так і так...» Що бачиш у нього, роби і ти. Приходиш до старця, і він розповість тобі про розумну молитву. Ти повинен знати, що якщо він не живе нею сам, то нічого не зробить. Але якщо він жив розумною молитвою і живе нею, то тут є таїнство. Таїнство полягає в тому, що учень не тільки чує його слова, але бачить шлях і те, як відкривається його серце, як він розмовляє з Богом розумом. Він бачить споріднену душу. Мало того, вони спілкується душа з душею, і одна душа відчуває іншу. Він відчуває, як створюється ця «форма», як цей стан створюється божественною благодаттю.
Це не проста річ. Це навчання. Хоча ми говоримо, що молитви не навчаються, але дійсно навчаються, коли живеш поряд з кимось, хто дійсно молиться. Коли береш і читаєш книгу про молитву, ти можеш нічого не розуміти. Однак, коли поруч із тобою старець, який молиться, що б він не говорив тобі про молитву, ти розумієш, приймаєш це, входиш у молитву, молишся і, не усвідомлюючи цього, спілкуєшся. Це не книга, не знання, а почуття, спосіб, відкритість, обійми.
Чи можливо, що те, що відбувається і я з вами розмовляю, це не молитва? Тому що я говорю це від серця, ми відчуваємо тремтіння, спраглість. Якщо це не так, то як пояснити, що ми маємо таку спраглість?
Надлишок Божественної любові
наповнює душу радістю та веселістю
Полюбімо Христа. Тоді ім'я Христове буде виходити з нас із спраглістю, із запалом, з Божественою любов’ю ми будемо вимовляти ім'я Христове таємно, у безмовності вуст. Стіймо перед Богом у служінні, смиренно, слідуймо за Христом. Щоби Христос позбавив нас від усіх властивостей вітхої людини. Попросімо, щоб перед молитвою до нас прийшли сльози. Але будьте обережні! «Да не увѣ́сть шу́йца твоя́, что́ твори́тъ десни́ца твоя́»31. Моліться зі скрушністю: «Хіба я гідний, щоб ти дав мені таку благодать, Христе мій?» І тоді ці сльози стають сльозами вдячності. Бентежуся, я не виконав Божої волі, але прошу Його милості.
Моліться Богові зі спраглістю та любов'ю, у тиші, з лагідністю, м'яко, без вимагання. І коли учиняєте молитву: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя», вимовляйте її повільно, смиренно, ніжно, з Божественою любов’ю. Із солодкістю вимовляйте ім'я Христа. Вимовляйте одне за одним слова: «Го́споди... Іису́се... Христе́... поми́луй мя» лагідно, ніжно, з любов'ю, мовчки, таємно, подумки, але також на підйомі: зі спраглістю, з любов’ю, без насиченості, примусу або негідних наголосів, без затягувань та штовханини.
Як промовляє мати, що любить свою дитину: «Дитятко моє!.. Донечко моя!.. Панайотику мій!.. Христакі моя!» Зі спраглістю. Спраглість! Ось і вся таїна. Тут говорить серце. «Дитятко моє, душе моя!» «Го́споди мій, Іису́се мій, Іису́се мій, Іису́се мій!..» Що ти маєш у своєму серці, у своєму розумі, те ти висловлюєш:«от всего́ се́рдца твоего́, и отвсея́ души́ твоея́, и все́ю крѣ́постiю твое́ю, и всѣ́мъ помышле́нiемъ твои́мъ»32.
Іноді добре сказати вголос «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя», щоб відчувати, і чути! Ми [складаємося] з душі та тіла, між якими існує взаємодія.
Однак, коли полюбиш Христа, ти віддаєш перевагу мовчанню і розумній молитві. Тоді слова припиняються. Це те внутрішнє мовчання, тиша, яка передує, супроводжує і слідує за Божественним відвідуванням, Божественним єднанням і з'єднанням душі з Богом. Коли опинишся в такому стані, тоді слова не потрібні. Це те, чим живеш. Щось, що неможливо пояснити. Тільки той, хто живе в такому стані, розуміє. Почуття любові наповнює тебе, єднає з Христом. Наповнюєшся радістю та веселістю, що вказує, що в тебе є Божественна любов, досконала любов. Божественна любов – безкорислива, проста, справжня.
Найдосконаліший спосіб молитви – мовчазний. Мовчання. «Да молчит всякая плоть человеча»33. Тут відбувається обоження. У мовчанні, тиші, у таємниці. Там відбувається найсправжніше служіння. Однак, щоб пережити це, ви повинні досягти міри. Тоді слова відступають. Пам'ятайте: «Да молчит всякая плоть человеча». Цей мовчазний спосіб молитви є найдосконалішим. Так ти обожуєшся. Входиш у Божі таїнства. Ми не повинні багато говорити. Нехай говорить благодать.
Я говорив: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя» і відкривалися нові горизонти. Благі сльози радості текли з моїх очей за любов і хресну жертву Христову. Спраглість! Тут ховається велич, рай. Оскільки любиш Христа, то говориш ці слова, ці п'ять слів з насолодою, серцем. І потихеньку слова зникають. Серце настільки повне, що достатньо сказати лише «Ісусе мій»! – і слова зникають. Любов краще виражається без слів. Коли душа справді віддана Господу, тоді вона віддає перевагу мовчанню і розумній молитві. Потік Божественної любові наповнює душу радістю та піднесенням.
Така душа насамперед дивовижно виразила себе в Псалтирі, в Октоїху, у Мінеї тощо. Тепер слова припинилися. У глибині вона відчуває Божественне смирення. Христос вселився в неї, і вона чує Божественний голос. Вона і у світі, і поза світом, у раю, тобто в Церкві, у нетварному раю. Ігнатій Брянчанинов говорить: «Молитва серця дуже бажана, дуже бажане мовчання серця, вкрай бажано жити в самотній пустелі, тому що ці умови винятково сприятливі для сердечної молитви та мовчання серця»34.
Тиша серця у тому, щоб ні на що не відволікатися. Живи з одним Богом.
Бог «иже везде́ сый і вся исполня́яй». Я намагаюся полетіти в нескінченність, до зірок. Розум пливе у величі та всемогутності Божої, розмірковуючи про відстані у мільйони світлових років. Я відчуваю перед собою всемогутнього Бога, розкриваю руки, відкриваю душу, щоб з'єднатися з Ним. Щоб долучитися до Божества.
У молитві важлива напруженість
У молитві важлива не тривалість, а напруженість. Моліться хоча би п'ять хвилин, але у відданості Богові з любов'ю і спраглістю. Одна людина може молитися всю ніч, а інша лише п'ять хвилин, і п'ятихвилинна молитва може бути вищою. Це, звичайно, таїнство, але так воно і є. Послухайте мене, чада мої, я наведу вам один приклад.
Чернець йшов пустелею і зустрів іншого ченця. Вони привіталися.
— Звідки йдеш? — запитує.
— З такого-то села.
— Як у вас там справи?
— У нас страшна посуха. Біда.
— І що ви робите? Молилися?
— Так.
— Йшов дощ?
— Дощу не було.
— Здається, ви молилися не старанно. Помолімося коротко тут, щоби Бог допоміг.
І просто там стали молитися. Відразу з'явилася маленька хмаринка, вона виросла, почорніла, опустилася вниз і ось! Пішов сильний дощ. Що тут сталося? Була старанна молитва. Вони трохи помолилися і пішов дощ. Але значення мала напруженість.
«Сильно і напружено» — як говорить святий Макарій. Святий Макарій молився старанно всією душею, і всім серцем, і всім розумом. Він душею і тілом вдавався до служіння. Могло бути так, що він тільки піднімав руку, і вона німіла від перенапруги. Так само і той, хто проклинає і піднімає на когось руку, може передати зло.
Хтось сказав мені:
— Ми хочемо, щоб ти помолився за нас.
Я йому відповів:
— Помолюся Господу від серця, зі смиренністю. Помолюся «розумно».
Він говорить:
— Що означає «розумно»?
— Тобто свідома молитва, із зосередженим розумом. Ось! Одного разу народ зібрався на площі і просив пророка Давида поговорити з ними, тому що сталася важлива подія, і весь народ кричав. І вийшов пророк та каже:
По́йте Бо́гу на́шему, по́йте:
по́йте Царе́ви на́шему, по́йте.
Я́ко Ца́рь всея́ земли́ Бо́гъ,
по́йте разу́мно35.
Він подякував мені та сказав:
— Де це знаходиться у Святому Письмі, піду і знайду? Який це псалом?
Всі свої проблеми, матеріальні, тілесні, все, покладімо на Бога. Як ми говоримо під час Божественної літургії: «і весь живот наш Христу Богу предадим...» Все життя своє ми Тобі, Господи, залишаємо. Все що ти хочеш. «Да бу́детъ во́ля Твоя́, я́ко на небеси́, и на земли́»37.
Людина Христова все робить з молитвою. І труднощі, і страждання він перетворює на молитву. Що б з ним не сталося, одразу починає: «Го́споди, Іису́се Христе́...» Молитва допомагає у всьому, навіть у найпростішому. Наприклад, ти страждаєш від безсоння, не думай про сон. Встань, вийди надвір, зайди знову в кімнату, лягай на ліжко, як уперше, не думаючи, чи вдасться тобі заснути чи ні. Зосередься, промов славослів'я, і потім тричі «Господи Ісусе Христе...» – і так прийде сон.
Все упорядковується молитвою. Але треба мати любов, полум'яність у молитві. Не май занепокоєння, але довіру до любові і Божого промислу. Все — у духовному житті. Все освячується, і добре і важке, й матеріальне і духовне, усе, що ви робите, робіть це на славу Божу. Як говорить апостол Павел: «А́ще у́бо я́сте, а́ще ли пiете́, а́ще ли и́но что́ творите́, вся́ во сла́ву Бо́жiю твори́те»38. Коли ти в молитві, все відбувається так, як має бути. Наприклад, миєш тарілки і не розбиваєш жодної, не завдаєш шкоди. У тебе входить благодать Божа. Коли маєш благодать, все робиться з радістю, без зусиль.
Коли весь час молитимемося, Бог Сам нас просвітить, що нам робити щоразу та у найважчих ситуаціях. Бог буде говорити усередині нас. Бог знайде шляхи. Ми, звичайно, можемо поєднувати молитву з постом. Тобто коли ми маємо серйозну проблему чи дилему, попередньо потрібна посилена молитва і піст. Я так робив багато разів.
Якщо ми знову матимемо проблеми мирські, то скажемо про це таємно в молитві, яка відбувається «и́же въ та́йнѣ»39 та є невидима. Велике відволікання не сприяє молитві. Залиште телефони, спілкування, багатослівність із людьми. Якщо Господь не допоможе, то що дадуть наші власні зусилля? Тож молитва, молитва із любов'ю. Краще ми їм допоможемо здалеку молитвою. Тоді ми допомагаємо їм кращим, більш досконалим способом.
Коли молимося за інших, говорімо:
«Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя»
Моліться за Церкву, за мир, за всіх. Все християнство у молитві. Якщо ви молитеся тільки за себе, це приховує егоїзм. Але коли ви молитеся за Церкву, то і ви всередині Церкви. У Церкві Христос з'єднаний з Церквою, але також і з Отцем і Святим Духом. Свята Трійця та Церква єдині. Ваше прагнення має бути спрямоване на те, щоб освятився світ, щоб усі стали Христовими. Тоді ви входите до Церкви, живете в райській радості, у Бозі, тому що в Церкві перебуває вся повнота Божества.
Ми всі — одне тіло, голова якого Христос. Ми всі — Церква. Наша релігія має цю велич, вона подумки об'єднує світ. Сила молитви велика, дуже велика, особливо коли моляться багато братів. У спільній молитві всі з'єднуються. Хай будемо відчувати нашого ближнього як самого себе. У цьому наше життя, наша радість, наш скарб. У Христі все легко. Христос є центром: усі стікаються до центру та об’єднуються в одному дусі й одному серці. Щось подібне сталося на П'ятдесятницю. Коли всі одночасно, в одному місті слухають Псалтир і всі читання в одному місці, то з'єднуються в слуханні благодаттю Божою, бо те, що говорить читець, чують усі та приймають участь. Сила багатьох примножується, ніби всі вони зі спраглістю бачать прекрасну річ. А об'єднує їх погляд на цю красу. Наприклад, визволення апостола Петра з темниці: «моли́тва же бѣ́ прилѣ́жна быва́емая от це́ркве»40. Ця молитва звільнила Петра від кайданів в’язниці.
Любов, служіння Богові, прагнення, єднання з Богом, єднання з Церквою – це рай на землі. Якщо отримаємо Божественну благодать, то все стає легким, радісним і благословенням Божим. А ну ж бо, знайди мені таку релігію, яка зробила б людину досконалою і щасливою. І дуже шкода, що ми цього не розуміємо!
Коли ми чи хтось інший маємо проблему, просімо і в інших молитов, і всі благаймо Бога з вірою та любов'ю. Будьте впевнені, що Бог задоволений цими молитвами і Він втручається, творячи чудеса. Ми цього добре не розуміємо. Ми сприймаємо це так просто і говоримо: «Помолися за мене».
Моліться більше за інших, ніж за себе. Говорить: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя» і в собі завжди майте й інших людей. Ми всі діти одного Отця, ми всі єдині, тому, коли молимося за інших, говоримо: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя», а не: «поми́луй ихъ». Так ми зробимо їх єдиними з нами.
Молитва про інших, яка здійснюється ніжно та з глибокою любов’ю, є безкорислива та приносить велику духовну користь. Вона подає благодать тому, хто молиться, але також і тому за кого моляться, приносить благодать Божу. Коли ви маєте велику любов і ця любов спонукає вас до молитви, тоді хвилі вашої любові йдуть та впливають на того, за кого ви молитеся і ви створюєте навколо нього щит захисту, і впливаєте на нього, і ведете до блага. Бачачи ваші зусилля, Бог щедро подає Свою благодать і вам, і йому. Але ми повинні померти для самих себе. Розумієте?
Ви засмучуєтеся, коли інші не добрі, а ви повинні вдаватися до молитви, щоб бажане прийшло за благодаттю Божою. Ви своєю мудрістю вказуєте, а це не зовсім правильно. Таємниця в іншому, а не в тому, що ми скажемо, чи на що вкажемо іншим. Таємниця в нашому посвяченні себе, нашій молитві до Бога, щоб у наших братах перемогло справедливе за благодаттю Божою. Ось так. Те, що ми не можемо зробити, зробить Його благодать.
У моєму житті перше місце займає молитва. Я не боюся пекла і не думаю про рай. Я лише прошу Бога, щоб помилував увесь світ і мене. Якщо я напружено говорю «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя» навіть коли є люди, то не відволікаюся від молитви. Це теж саме. Коли молюся, всіх приймаю в Дусі Христовому і готовий молитися за світ. Я намагаюся полюбити Христа. Це моя мета. Через численні хвороби я не можу говорити довго. Але молитва допомагає більше, ніж слова.
Я молюся за ваші справи, але цього недостатньо. Моя молитва й у вас має знаходити свій відгук. Бог, що посилає нам Свою благодать, повинен знайти наші обійми відкритими, щоб ми прийняли благодать. І все, що попустить Він, буде для нашої духовної користі. Але не так, щоб ми молилися, а ви спали.
Мене часто звинувачують, але «А́зъ же я́ко глу́хъ не слы́шахъ, и я́ко нѣ́мъ не отверза́яй у́стъ свои́хъ»41. Моліться за тих, хто вас звинувачує. Говоріть: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя», а не так: «помилуй его», і той, хто вас звинувачує, буде з нами в цій молитві. Хтось говорить вам щось неприємне? Бог це знає. Відкриваючи свої руки до Бога, скажить: «Го́споди, Іису́се Христе́, поми́луй мя». Зробіть його єдиним із собою. Бог знає його глибинні проблеми і, побачивши вашу любов, поспішає на допомогу. Бог досліджує бажання серця. Що говорить римлянам апостол Павел? «Испыта́яй (досліджуючи) же сердца́ вѣ́сть, что́ е́сть мудрова́нiе Ду́ха, я́ко по Бо́гу приповѣ́дуетъ (заступається) о святы́хъ»42.
Моліться за очищення кожної людини, щоб у своєму житті наслідували ангельський шлях. Так, ангели не моляться за себе. Так і я молюся за людей, за Церкву, за Тіло Церкви. Під час молитви за Церкву ви і звільняєтеся від пристрастей. У годину славослів'я ваша душа пом'якшується і освячується Божественною благодаттю. Я хочу, щоб ви навчилися цього мистецтва.
Бог хоче, щоб ми були подібними до ангелів. Їхня молитва, лише славослів'я. Вони у своїй молитві лише славлять. Славослів'я – тонка річ; вона вислизає від людського [розуміння]. Ми дуже матеріальні, приземлені, тому і молимося Богові егоїстично. Ми просимо, щоб Він влаштував наші інтереси, щоб у нас усе йшло добре в магазинах, у справах, питаннях здоров'я, з нашими дітьми. Але ми молимося по-людськи та егоїстично. Славослів'я — це безкорислива молитва. Ангели не моляться, щоб щось отримати, вони безкорисливі. Бог і нам дав таку можливість, щоб наша молитва була безперестанним славослів'ям, ангельською молитвою. У цьому є велика таємниця. Коли ми ввійдемо в цю молитву, хай ми славословімо постійно Бога, залишаючи все Йому, як молиться наша Церква: «...весь живо́т наш Христу́ Богу предади́м». Це «вища математика» нашої релігії!
____________________
* День пам'яті преподобного Порфирія Кавсокаливіта відзначається 2 грудня. Найбільш урочисто цей день святкують в Свято-Преображенському ісіхістарії у Мілесі (Аттика), який був заснуваний святим. Православний грецький телеканал «4Ε» у 2024 році транслював архієрейську Вечірню (1 грудня) та Божественну Літургію з цього монастиря. Літургію та ієрейську хіротонію звершує предстоятель Елладської Православної Церкви архієпископ Ієронім II.
1 Лк. 17, 21 (Цитати зі Святого Письма наводяться церковнослов'янською мовою).
Людина шукає на небі радості та щастя. Вона шукає вічного далеко від усіх та від усього, хоче знайти радість у Богові. Бог — це таїнство. Це мовчання. Він є безмежний, Він — це все. Прагнення душі до неба має весь світ, усі шукають чогось небесного. До Нього звернено все існуюче, навіть і несвідомо.
